Звернення до патріотів токмаччини

Я є представник окремого мотопіхотного батальйону під номером 37 «Запорізький», який  було сформовано наприкінці 2014 року на базі перепідготовки льотного складу у селі Широке (Запорізька область - ред.). Я заступник командира військової частини по морально – психологічному забезпеченню особового складу Романенко Володимир Дмитрович.

Почну з того, що болить серце, болить душа. Коли я повернувся в свою військову частину з міста Києва, і прокрутив у голові саму систему та обставини, що склалися в нашій державі – хочу відповісти на запитання «Чому в мене все болить?».

Хочу звернутися через ЗМІ до мешканців міста Токмака та Токмацького району, до своїх побратимів, які вже пройшли жорна війни і мають військовий вишкіл та бойовий досвід. Зараз йде позиційна війна, яка виснажує як військо так і мирне населення, тому нам у війську потрібні солдати не ті, що призиваються військкоматом (з якими ми маємо справжній клопіт), а справжні патріоти. Ніякими державними соціальними «сухарями» агітувати я не маю права, ні! В першу чергу це серце, мізки, а руки… - вони будуть діяти самі і ноги теж. Чому саме зараз?  Зараз затишшя, українсько  – російський кордон відкритий і я впевнений, що цю нечисть прийдеться видавлювати силою. Якщо раніше воювали «жукови», «будьонні» за рахунок людського ресурсу (баби ще народять – ред.), то зараз інші вимоги – виконати бойове завдання без «наслідків» (втрат –ред.).

В батальйоні «Запорізький» 30%  особового складу – токмацькі хлопці (старший прапорщик Дорошев, старший сержант Шрамко, старший сержант Куніцин, прапорщик Романенко та інші). Пропонувати теплі кабінети, окопи, бліндажі не буду, буде як в армії.  

Щоб до нас попасти – звертайтеся до військового комісара, у нього є вся наша контактна інформація.

Володимир Романенко

(підготував Петро Кропива)