09 березня в Токмаці пройшов мітинг з нагоди 203-річчя Тараса Шевченка.
Ім’я Тараса Григоровича Шевченка невіддільно пов’язано з Україною. Україна
– це Шевченко. Шевченко – це Україна. У ньому наша історія, наші мрії, наша
надія. Шевченко був справжнім народним співцем
Ім’я Тараса Шевченка ми чуємо з дитинства, його «Кобзар» став для
українців національною Біблією. Саме
йому судилося поставити на сторожі пригнобленого люду українське слово, усім
своїм життям засвідчити, що українці не зникнуть зі світової арени, не
перетворяться на «рабів німих», а знайдуть сили до розбудови власної держави.
Сьогодні портрет Шевченка дивиться на нас із
урочистих залів, в кожній школі є куточок чи кабінет, де в рушниках прозирає з
минулого в майбутнє славетний Кобзар. Він стоїть у Каневі на високій кручі і
слухає ревучий Дніпро, саме тут лежать
ключі від нашого минулого і майбутнього. Ці символічні ключі – життя і буття
Шевченка в ім’я людей.
Стоїть у бронзі високо Шевченко,
З плеча кирею вічну не зніма.
І бачить він, напевно, далеченько,
Де, може, й нас із вами ще нема.
Я йду до тебе у святий наш Канів,
Де на могилі устаєш ти знов.
Народом даний ти чи Богом даний,
Ступаю в «Сон», у твій пророчий «Сон».
Для
Шевченка надзвичайно болючою була проблема національної гордості та
національного безпам’ятства українців. Він вважав, що та нація буде вільною,
культурною, цивілізованою, яка знає, береже, примножує свої духовні надбання:
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужого научайтесь,
Й свого не цурайтесь…
Його послання залишається і буде
актуальним завжди, бо стверджує, що тільки національне єднання забезпечить
Україні гідне майбутнє.
І забудеться самотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!
Україна у творчості Шевченка – це
передусім волелюбний народ, Поет перший в українській літературі на весь
голос сказав про велич, красу народної любові до Вітчизни, як символу
волелюбності. У кожної людини є щось своє, найсвятіше, у
душі. Для неї воно настільки величне, що навіть думкою не осягнути. Таким було
ставлення до рідної землі неперевершеного Поета від Бога Тараса Шевченка.
Кобзар безмежно любив і своїх пращурів, і своїх сучасників, і майбутнє
покоління роду українського. Та любити, щиро вболіваючи за долю співвітчизників
– це одне, інша ж справа – поетичним гарячим словом пробуджувати їх та
спонукати до боротьби за краще життя, за щасливу долю , за єдність. Єдність,
про яку споконвічно мріяли наші пращури, Шевченком омріяну єдність, що має
стати запорукою існування соборної демократичної України. Бо тільки єдність людей
і спільність їхньої мети відкриває шляхи до перемоги. .
І коли ми стоїмо біля синьо-жовтого прапора, а з
портрета на нас дивиться Поет і Пророк, чи завжди усвідомлюємо міру нашої
відповідальності . Як ми живемо і як
мислимо, що бентежить і втішає, вселяючи надію, а що втрачаємо і вже ніколи не
здобудемо. Весна, коли народився Кобзар,
і стала весною-відродженням для нашого народу
Чи душа помирає, чи хтозна?..
Де вікує безсмертя вогонь?..
Спи, Кобзарю, спокійно, бо кобза
У руках твоїх зоряних донь.
І сьогодні
відбувається своєрідне «передавання вогню» від Шевченка до нинішніх поколінь,
до нас, які на зорі своєї долі звіряють свій шлях за великим Поетом і Пророком
українського народу.
Ольга Козуб
Фото Петро Кропива
Немає коментарів:
Дописати коментар