Кожного дня
людство потерпає від різних катастроф і катаклізмів, які підстерігають нас на
кожному кроці. Пожежі, повені, снігові замети та інші стихійні лиха – це все, з чим рятувальник
зіштовхується як не щодня, ризикуючи власним життям заради інших.
Професія
рятувальника входить в ТОП-10 найнебезпечніших професій в світі, займаючи шосте
місце рейтингу. Мені стало цікаво, що уявляє собою професія пожежника в
маленькому містечку, де одна частина відповідає за спокій міста та району.
Такою і стала 14-та ДПРЧ Токмацького МРС ГУ ДСНС України в Запорізькій області,
колектив якої, гостинно зустрів мене,
розповівши про свої будні. Я поставила питання працівникам 2-го
караулу, від начальника сектору до бійців-рятувальників, що для них значить
професія рятувальника-пожежного и ось, що з цього вийшло.
Першим,
з ким я зустрілась, був начальник Токмацького міськрайонного сектору ГУ ДСНС
України в Запорізькій області, підполковник служби цивільного захисту Данікін
Віталій Вікторович.
Зайшовши кабінет, я відчувала легке переживання, адже
людина в формі, що сиділа перед мною, майже не щодня, відповідає за нормальну
життєдіяльність і функціональність всього сектору. Поговорив з цією людиною, можна
чітко зрозуміти те, що керувати та контролювати – це нелегка справа, а справжня
майстерність, котру потрібно відточувати з роками.
-
Що для мене значить професія рятувальника? Ну по-перше, це доволі
багатопрофільна діяльність, котра не закінчується побутовим поняттям
«пожежний». Рятувальник – це перш за все той, хто працює в різних надзвичайних
ситуаціях, при повенях, пожежах, стихійних лихах, де від людини потребується
бути універсальним бійцем. Та основне, я вважаю, що рятувальник – це
нескінченний потік ризику та непередбачуваності. Коли я проводжу паралель між
професією рятувальника та, наприклад, роботою інших працівників спеціальних
служб, я розумію, що рятувальник більше ризикує собою, адже не знає, що
очікувати від стихії, з котрою йому доводиться боротись. Рятувальна служба – це перш за все хоробрість, дисципліна та гуманізм зібраний в
одній людині, котра, в будь-який момент, буде готова пожертвувати собою для
приборкання стихії.
Після
короткої, але теплої бесіди я відправилась на пошуки інших працівників, котрі б
могли розповісти, що для них означає бути рятувальником. Тим часом, до свого
кабінету, (як потім з'ясувалося) зайшов молодий хлопчина в формі, на вигляд
років 25. Я подумала, що це було б чудовою нагодою запитати його про
особливості професії рятувальника і попрямувала за ним. Після знайомства, я дізналася, що
цей юнак є начальником караулу, молодшим лейтенантом за званням – Касперовим
Ігорем Олександровичем.
-
Професія пожежного-рятувальника
передбачає собою неймовірну психологічну складність. І щоб бути, справді,
рятувальником, треба знати: що є для тебе ця спеціальність. Для когось, це
тимчасова професія, а для когось – це справжнє покликання, яке стає частиною твого життя. Також,
рятувальник – це дисципліна як і фізичному, так і в психологічному плані. Саме
вона допомагає рятувальнику правильно діяти в найскладніших ситуаціях. Щоб підтримувати
працівників у формі, наша частина,
повинна проводити тренування та інсценізації надзвичайних ситуації між собою. Звичайно
такі випробовування дещо складні для них, але як то кажуть, складно в навчанні
– просто у ділі.
Ось
чого я справді не очікувала, так це того, що такі молоді і перспективні люди
вміють керувати та наставляти колектив людей, котрі старші за нього самого, і
це не може не радувати.
При
вході до підрозділу, де стоять спеціальні пожежні автомобілі рятувальників,
неможливо не помітити приміщення з віконцем, котре виходить на приміщення
гаражу. Хто виглядає з того вікна? В тій кімнаті працює диспетчер пожежної
служби Назаренко Олена Миколаївна, задача якої приймати телефонні дзвінки про
тривогу і стикатися з людським психологічним страхом майже не щодня.
-
Рятувальник – це перш
за все той, хто має справу не тільки з небезпекою, а й з людським горем.
Кожного виїзду залишається лише гадати і молитися за те, що буде з нашими
хлопцями, адже боротьба с непередбачуваною стихією – справа з нелегких.
Рятівник – це особа, яка при будь-якій катастрофі, непередбачуваній ситуації,
буде поруч, зможе захистити і надати допомогу. Робота не для слабких духом,
скажемо так. Не кожен стане віддавати своє життя заради інших, ризикувати
власним здоров’ям, тримати в голові ті події, котрі приносять пожежі та інші
стихійні лиха. Щоб виконати свою повинність та врятувати
людські душі, рятувальник повинен діяти в команді, де кожний має свій,
невід’ємний від основної задачі, обов’язок. Саме так, у налагодженому, як
годинник, процесі, професія рятувальника відкривається нам.
Коли
я шукала працівників, з якими я могла поспілкуватися, я зустрічала велику
кількість чоловіків. Деякі з них поспішали, і не мали часу розповісти сповна,
що для них означає їхня професійна діяльність, а деякі просто соромились або не
могли підібрати слів, щоб описати: як це бути рятівником. На одному з крил коридору, я
натикнулась на кабінет канцеляриста-діловода Шеховцової Світлани Борисівни,
однієї з небагатьох жінок, які працюють в пожежній службі. Мені стало цікаво,
що могла б розповісти мені представниця тендітної статі про такий, нежіночий
фах.
-
Працівник рятувальної служби – це навіть не
певна упорядкованість, серйозність або дисциплінованість. Для мене, перш за все, - це наявність доброго
серця та душі, здатність бути людиною у будь-яких ситуаціях. Але людяність
працівника повинна жити не тільки при роботі, а й в цивільному житті. Зовсім
недавно, наш відділ вирішив зробити
новорічне свято для дітлахів з Дідом Морозом-рятівником у головній ролі.
Коли діти побачили Діда Мороза у новій пожежній машині, обвішану
святковими ліхтарями, дитячому захвату
не було меж, а коли малечі потрібно було збиратися додому, ніхто не хотів покидати відділ. Кожен з них волів
залишитись з Дідом Морозом і оберігати світ. Також, в нашій частині, нерідкі
випадки, коли працівники допомагають своїм колегам в складних життєвих
ситуаціях, показуючи своїм прикладом, що їх героїзм живе не тільки в професії,
а й в звичайному житті.
Коли вже
потрібно було йти, а інші працівники займалися своїми справами, мені вдалось
знайти одного бійця-рятувальника,
командира відділення, старшого прапорщика за званням Володіна Олександра
Валентиновича, що погодився відповісти на моє запитання.
Судячи з того, як він сором’язливо описував свою діяльність, мої думки про те,
що героя прикрашає скромність підтвердились.
-
Ніколи в житті я не
уявляв себе пожежним-рятувальником. Можливо,
моя доля розпорядилась так, що я стану допомагати людству, захищати від
лих, і я дійсно радий цьому, і ні разу не жалкую. Професія, яку я, можливо, вважав тимчасовою, стала моїм
покликанням і стилем життя, яка назавжди залишиться в моєму серці.
Їх
робота, небезпечна та важка, наповнена ризиком та перешкодами, яка потребує
відчайдушності і сміливості. Тому, ніколи не забувайте про героїв цивільного
часу і шануйте їх працю. Сухих рукавів вам, рятівники!
Олександра ВОЛОШИНА
Немає коментарів:
Дописати коментар