Якось непомітно, слово «політика»
в нашому суспільстві стало лайливим. Мовляв, нормальні люди нею не займаються.
Вони чесні і шляхетні, а “політика — це брудна справа”. Але,
одночасно, всі невдоволені владою, бо вона робить щось не те... Тобто, “я тут скраєчку почекаю, поки звідкись з'явиться влада, яка мене задовольнить. А ви вже там якось
самі без мене розберіться. Хоч постріляйте одне одного, але мене не чіпайте”.
Така страусина позиція,
насправді, не залишає людині вибору. Тому що «політика» - це участь в керуванні
суспільством в різних формах. Прагнути до такого керування або здійснювати його. «Займатися політикою» —
це означає визначати правила життя, за
якими існує наше суспільство. Що воно вважає правильним, а що відкидає, за
якими законами і мораллю живе. І в цьому сенсі не буває людей «поза політикою».
Коли хтось говорить, що він «поза політикою» — значить, він своє право
визначати правила життя в суспільстві і своє майбутнє віддав або продав комусь іншому.
Що маємо в результаті? Реальна
влада в Україні, — а це право управління
державними фінансами, всіма ресурсами держави, законотворчість, контроль
за силовиками та судами, встановлення соціальних та бізнесових стандартів —
куплена за гречку та обіцянки популістів «жити по-новому, краще». В реальності
вона знаходиться в руках власників мільярдних статків, від нахабства яких у
цивілізованого світу вже волосся встає дибки. МВФ відмовляється надавати кредит
країні, в якій дружина начальника податкової з легкістю виплачує заставу в три
з гаком мільйони доларів, аби він не сидів до суду в СІЗО. Де суми готівки в валюті в деклараціях
політиків та держслужбовців можна порівняти з бюджетами невеликих держав. Де
політики не соромляться демонструвати награбоване. Де у кабінетах поліцейських,
суддів, навіть простих дорожніх контролерів виявляють купи грошей. Де немає
вільної преси і телебачення тому, що за новини
платять власники ЗМІ — олігархи, а не громадяни. Де у 2017 році незалежне
суспільне телебачення мало б отримати з бюджету 1,2 мільярди
гривень, проте у Держбюджеті на цей рік закладено лише 75% цієї суми – на 309
мільйонів гривень менше. А у 2018 році, суспільний
мовник може недораховуватися 50% від передбаченої законом суми. Де Президент, всупереч Конституції, відбирає громадянство
і влаштовує “цирк на дроті” на території іншої держави, не відправляючи
український поїзд з польської станції, тому що в ньому їде особа, нібито, без
українського паспорту.
Інші десь мітингують, щось
блокують, ходять маршами, кричать гасла, скандалять один з одним, звинувачують всіх
у «зраді» і розмовах “не з тими і не на тій мові”. Всі
при справі. А середній і дрібний бізнес - основа будь-якої вільної
економіки — вмирає. Тільки у нас чиновники запитують у інвесторів: «Що мені за
це буде?». А за кордоном, навпаки,
скажуть майбутньому інвестору: «Що ми можемо для вас зробити, щоб ваш
бізнес став прибутковим?» Бо з податків буде розвиватися країна, яка
обрала їх на цю посаду.
Спробуйте що-небудь побудувати в
Україні. Швидко. Як на Заході або в Китаї. Рік — і в пустелі завод. Запустити
виробництво, налагодити логістику і збут. Ще рік — і продукція по всьому світу.
Скільки порогів вам доведеться оббити, скільки паперів скопіювати і підписати?
Скільки погоджень у різних кабінетах, часто в різних кінцях України отримати?
Під який відсоток вам дасть кредит банк? Чи зможете ви оформити ділянку землі
під підприємством? У скільки вам обійдуться енергетичні послуги монополістів в
цій сфері — енергетиків та водників, лобісти яких пишуть закони під своїх
хазяїв?
Результат? Подивіться баланс
імпорту і експорту України. Ввозиться все — від
автомобілів і будь-якої електроніки до шкарпеток. Вивозиться зерно (повертається до нас у вигляді італійських
макаронів), соняшник (основа імпортних
фарб), глина (повертається у вигляді будь-якої кераміки), метал, руда, мед,
олія, горіхи. Ми продаємо, в кращому
випадку, напівфабрикат. У гіршому — свої надра. Дітям ще залишиться копирсатися
в них. Онукам залишаться котловани. Чому
олігархи десятиліттями тільки відбирають
в України, а взамін нічого не надають? Де їх інвестиції в нові, з сучасними
технологіями підприємства? Натомість «вкладаються» в офшори. Відповідь одна -
тотальна корупція та беззаконня, яке прикривається можновладцями (чиновниками, силовиками). Україна стала раєм для олігархів та чиновників і
пеклом для інших. Перші доять других. Другі відповідають тим, що ігнорують
владу. Приховують податки, розкрадають у
менших масштабах надра і моря, дають хабарі аби «вирішити питання» швидко і «як
треба». Йде війна всіх проти всіх. І це крім війни із зовнішнім ворогом, який
дивиться на все це і тихо радіє — адже ми знищуємо самі себе.
Все більше українців їде з усієї України, бо не бачать тут перспективи від
цієї «барижної» влади. Цілими селами із західної України — на роботу в Польщу,
Угорщину, Словаччину. Залишаються старі й малі — дивитися за будинками і
жити за рахунок переказів звідти. Тому
що на нашу пенсію та зарплату жити не можна, можна тільки існувати. А зубожілим
народом, як всім відомо, найлегше керувати. За кількістю молоді, яка подорожує
вчитися за кордон — це кілька повноцінних вузів. Повернуться одиниці. За всі
роки незалежності, а особливо останні роки, мільйонами виїжджають за кордон кваліфіковані
будівельники, водії, токарі, зварювальники, медсестри та лікарі. Програмісти
вже давно працюють на західні корпорації. Згадайте своїх знайомих і рідних. Всі
вони ще в Україні? Ніхто не поїхав, або не збирається за кордон? У підсумку,
через кілька років в Україні залишаться діти, пенсіонери і чиновники. Хто буде
працювати і платити податки, звідки брати пенсії та гроші на освіту та
медицину, поліцію та армію? Гарна перспектива? Держава має створити всі умови
для того, щоб до України прийшли інвестиції, завдяки яким відкриються нові
робочі місця. Можновладці зобов’язані придумати, яким чином утримати найкращих
спеціалістів, професіоналів, молодих та освічених українців, забезпечити їх
достойною зарплатою. Бо скільки ж треба державі витратити коштів, щоб
підготувати, наприклад, того ж лікаря? А за кордоном знають. Тому й з радістю
приймають вже підготовлених за наш рахунок спеціалістів.
І не кажіть, що вас не
попереджали, що гасло перемоги кандидата в Президенти в одному турі небезпечне.
Що олігарх на посаді Президента залишиться олігархом, але з величезними
повноваженнями. Що продати свій голос за 200 гривень — це значить, що ці 200
гривень ти втратиш через два місяці на зростаючих тарифах. Що у нас на виборах
бабусі за гречку вибирають майбутнє онуків, які не ходять на вибори. Тому що політика для них — брудна справа ...
Григорій Патей, депутат
Бердянської міської ради, голова Бердянської
міської організації ВО «Батьківщина»
Немає коментарів:
Дописати коментар